БАТЬКИ — ПЕРШІ ВИХОВАТЕЛІ
ДИТИНИ
І. Питання для дискусії.
1.
Чому
давня народна мудрість стверджує, що не ті батько і мати, які народили, а ті,
що виховали? Які якості, на вашу думку, мають бути притаманні батькам як
вихователям?
2.
Чим
із того, що ви виховали у своїй дитині, можете пишатися?
3.
Які
недоліки бачите у вихованні сина чи доньки і як намагаєтесь їх виправити?
4.
Як
допомагаєте дитині у навчанні?
5.
Чим
займаєтеся з дітьми у вільний час?
6.
Які
позитивні зрушення у вихованні своєї дитини ви помітили останнім часом? Хто
зіграв у цьому провідну роль (батьки, вчитель, товариші тощо)?
7.
II. Обговорення педагогічних ситуацій.
– Мамо,
можна яз Валею погуляю? Я вже уроки зробила, — просить дівчинка.
– Не можна.
– Чому? Я все зробила і кімнату
прибрала. Можна?
– Ні, не можна! — дратується мати.
– Ну чому — не можна? Я вчасно буду вдома.
– Завелася «чому-чому?». Сказано: не
можна!
1.
Оцініть
поведінку дитини і матері в наведеній ситуації.
2.
Одні
батьки вважають, що вимоги дорослих мають бути обгрунтованими і зрозумілими,
інші — що в цьому немає необхідності. Якої думки дотримуєтесь ви?
3.
Як
може позначитися поведінка матері на її подальших стосунках з донькою?
Усі батьки
хочуть, щоб діти слухалися їх, але не завжди вміють цього досягти. Або роблять
це пізно, коли дитина вже звикне не слухатися.
Я почала
привчати свою доньку до слухняності, коли вона була зовсім крихіткою, коли
помітила, що моя Ася розуміє слово «не можна». Тоді я почала не дозволяти їй
дечого, але вдавалася до заборон нечасто. Говорила «не можна» спокійним
голосом. Намагалася не допускати «досвіду неслухняності». І завжди поводилася з
донькою лагідно. Адже коли серце дитини щире, матері легше прищеплювати те, що
хочеш. На своєму материнському досвіді переконалася: слухняності можна досягти
тільки любов'ю і довір'ям до дитини.
1.
Проаналізуйте
позицію матері. Які виховні дії, на її думку, сприяють слухняності дітей?
2.
Чи
згодні ви з висловленою думкою? Як ви добиваєтеся слухняності дітей у своїй сім'ї?
Був у
нас у сім'ї час, коли всі чомусь «заводились» через дрібниці, дратувалися,
легко ображались один на одного. А чому, я ніяк не могла зрозуміти, і це дуже
прикро вражало. Допоміг розібратися в цьому син — йому було тоді лише років
десять-одинадцять: «Знаєш, мамо, ти б казала заздалегідь, що потрібно вдома
зробити, я все зроблю, але потім ти мене вже не чіпай, а то завжди так не хочеться
кидати своє заняття на найцікавішому місці». Мене це прохання насторожило і
примусило поспостерігати за собою, за батьком, за всіма. І знаєте, що я
виявила? Ми справді не давали одне одному спокою тим, що могли звернутися з
проханнями, запитаннями, розмовами до будь-кого, незалежно від занять і справ
кожного. Ми ж думали, що це добре, — така свобода і невимушеність, а насправді це були
звичайнісінькі безцеремонність, нетактовність. Вони й дратували нас дедалі
більше і більше. Дякувати синові — він
допоміг зрозуміти, у чому тут справа.
1.
Чи
згодні ви з висновками матері?
2.
Подумайте,
чи з повагою ставляться у вашій сім'ї до часу і справ один одного?
3.
Що
таке батьківське піклування про дітей? Чи охоплює це поняття такий аспект, як
повага до їхніх інтересів, занять?
Коли померли наші батьки, я залишилась з двома братами 12 і 14 років, а мені тоді було тільки 17. Звичайно, досвіду у вихованні — ніякого, але я намагалася хлопців
контролювати. І, здавалося, робила все: і з вулиці своєчасно кликала, і вдома
примушувала все робити, і до магазину ходити. А вік же у них такий, що тільки
дивись та дивись за ними. Але справи йшли чимраз гірше — хлопці намагалися обдурити, де — не послухатися. Старший узагалі став
від рук відбиватися. І тут сусідка порадила: «Ти ослаб опіку над ними, намагайся,
щоб вони почувалися відповідальними за дім. Будь ближче до них, частіше радься,
що кому купити, не одна думай, а разом вирішуйте сімейні питання». І ось
зібралися всі разом, обговорили, скільки грошей залишити на харчування
(скільки залишити, звичайно, тільки я знала, але я пояснила, що потрібна саме
ця сума), кому купити взуття, кому штани, що робити сьогодні, як відпочити у
вихідний. Минув рік. Хлопці не за віком подорослішали, і тепер кожний знав свої
обов 'язки.
1.
Як
ви будуєте стосунки зі своїми дітьми? Що переважає у цих стосунках — контроль і опіка чи довіра до дітей?
2.
Яких
позитивних результатів у вихованні можна досягти, надаючи дітям самостійності?
III. Підсумкова бесіда:
а) спільні
турботи про долю дітей — головне, що об'єднує батьківські зусилля на довгій
тернистій ниві життя;
б) найважливіше
і найважче у ставленні до дітей — знайти міру, щоб ніжність не перетворилась у
пестощі, розумні вимоги — у суворий
педантизм, щоб турбота про комфорт не сформувала у дітей споживацькі погляди;
в) розбіжності
у думках і поглядах розв'язуйте без роздратувань, взаємних образ, без окриків,
без приниження людської гідності дорослих і дітей;
г) нехай
тон вашого сімейного життя буде світлим, оптимістичним, пройнятим великою
повагою один до одного.
Найкращим підсумком розмови стануть
переконливі слова А. Макаренка: «Найбільш правильні, розумні, продумані педагогічні
методи не дадуть ніякої користі, якщо загальний тон вашого життя поганий. І,
навпаки, тільки правильний загальний тон підкаже вам і правильні методи
поводження з дитиною, і насамперед правильні форми дисципліни, праці, свободи
гри... і авторитету»1.
Анкета для батьків
1. Вкажіть склад Вашої сім'ї, родини.–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
2. З ким із членів сім'ї дитина має
змогу спілкуватися щоденно? Перелічіть їх, будь ласка, за ступенем
інтенсивності спілкування.
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
–––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
3.З ким, окрім членів родини, любить
спілкуватися Ваша дитина?––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
4.Хто із членів родини є для дитини
найбільшим авторитетом? Чому? –––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
5.З ким дитина любить ділитися
своїми радощами, успіхами й невдачами?––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
6.До кого в першу чергу звертається
дитина у випадку, коли потребує:
поради ––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
співчуття –––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
допомоги?––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
7. Чи часто Ви граєтесь зі своєю
дитиною?
Якщо так, то хто ініціатор спільних ігор?––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
8. З ким Ваша дитина хоче проводити
вільний від занять час?––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––––
Комментариев нет:
Отправить комментарий